Усний журнал “Шевченкове слово в віках не старіє”

Господиня світлиці.

Красиво і світло в нашій світлиці,

Квіти на вікнах стоять весняні.

Сьогодні у нас — Шевченкове свято,

І хочеться всіх привітати мені.

Вчитель.

Щовесни, коли тануть сніги І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги,

Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

(Запалювання свічки).

Сьогодні ми перегорнемо сторінки усного журналу. Працюватимемо за таким планом:

  1. Сторінки життя великого поета.
  2. Літературна спадщина. «Кобзар».
  3. Шевченко-художник.
  4. Народ про Шевченка.
  5. Ім’я Шевченка на карті України.
  6. Шевченкові заповіти.

Перша сторінка нашого усного журналу (демонструється макет журналу) — «Сторінки життя великого поета».

Давайте повернемось у ті далекі березневі дні 1814 року.

1-й учень.

У старій хатині, в кріпака колись,

В тихий день весняний хлопчик народивсь.

У тяжкій неволі ріс малий Тарас,

Він не вчився в школі, він ягнята пас.

2-й учень. 9 березня 1814 р. в с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Черкаська область) народився хлопчик Тарас у сім’ї кріпаків Шевченків.

3-й учень. Батько його – Григорій Іванович – був з роду вільних козаків. Тобто прадід його та далекі предки були вільними: жили і працювали тільки для себе і своєї сім’ї. Григорій Іванович був людиною пись­менною, тобто грамотною. Мати — Катерина Бойко — була з бідного кріпацького роду, ніжна, добра, роботяща жінка.

4-й учень.

В похилій хаті край села.

Над ставом чистим і прозорим

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

Благословенна та година,

Як народила мати сина!

Учитель. Тепло материнського серця передалося і Тарасові. Але тяжким і безрадісним було Тарасове дитинство. Перше горе, що отруїло хлопцеві серце – злидні та праця — поклали матір у домовину. їй було лиш 40 років, а хлопчикові 9 з половиною.

Тараса взяли од школи дивитися за меншими в хаті. Батько одружився вдруге, взявши вдову теж із дітьми. В хаті почалися бійки, сварки, докори, плач — пекло, що завжди буває в хаті, де повно зведенят. Мати захищає своїх, батько — своїх — і сварка готова. Так-сяк жилося, доки живий був батько. А як застудився у дорозі та помер слідом за матір’ю — сиротам не стало життя у своїй хаті.

Найбільше перепадало Тарасові, як найстаршому, до того ж упертому, правдивому і гарячому.

Учень. Помираючи, батько говорив: «Синові Тарасові з мого хазяйства нічого не треба – він не буде звичайною людиною: з нього вийде або щось гарне, або великий ледар, для нього моя спадщина або нічого не буде варта, або нічим йому не допоможе».

Учениця. В оповіданні С. Васильченка «В бур’я­нах» (показує) я читала, шо якось у хаті трапилась крадіжка — у перехожого москаля вкрали 45 копійок. Мачуха напалася на Тараса. Сама вона не могла справитися з хлопцем — попрохала одного з діверів — рідного Тарасового дядька Павла. Тарас дізнався про це і втік з дому. Три дні ховався в бур’янах, читав вірші у своїй книжечці, малював квіти й дерева, де й спіймали його, сонного, мачуха й дядько. Почали катувати в сінях. Він розпачливо кричав. Почула Оксана, коли підгортала картоплю у своєї тітки. Оксана не повірила, що Тарас узяв гроші. Діти бачили ті гроші у мачушиного Степана.

Тітка із сусідами пішли боронити Тараса, дорікали його катам, що ті мордують сироту, бо за нього заступитися нікому.

Вибіг із хати Тарас, кричав, обурений, ридаючи, що такого дядька треба спалити. І хату, й клуню. Після цього хлопець покинув рідну хату. За ним розбіглися, як руді мишенята, його молодші брати та сестри. З того часу починаються його поневіряння по чужих людях.

Учениця.

Ходив, шукав, що було сили,

Людей, щоб розуму навчили.

Писати вчився у дяка І малювати в маляра.

Учень.

По селах пас чужі ягнята,

Та мачуха прогнала з хати.

У дідичка був козачком.

Аж дідич дав його навчати,

Щоб з нього також користь мати.

Постійним товаришем, надійною подругою Тараса була кучерявенька кароока Оксана. Матері думали, що колись одружать їх, сватами стануть. Та не судилося…

Учитель. Шевченків «Кобзар» — це біблія народу, це велика книга мудрості, книга любові до України. Народ, який має такого поета, як Шевченко, і таку вічну книгу, як «Кобзар», — безсмертний. Автор зібрав у ній кожну сльозинку, найменший стогін болю кріпака. Духовну велич і красу народу він підніс на найвищу височінь, чим і збагатив увесь світ.

Учень.

Кобзарем його ми звемо,

Так від роду і до роду

Кожний вірш свій і поему

Він присвячував народу.

Учениця.

Тарасе, наш Кобзарю, всюди

Приходиш нині ти, як свій.

Тебе вітають щиро люди

На всій Україні моїй.

Учитель. Багато віршів Шевченка стали піснями.

Композитори різних країн писали музику на його вірші. Український композитор М. Лисенко, якого вважають основоположником української класич­ної музики, написав музику більше ніж на сто творів Кобзаря. Багато пісень на слова Т.Г. Шев­ченка стали народними. Одну з них ми зараз послухаємо у виконанні господарки світлиці Надії Іванівни. А ми допоможемо їй. Слова пісні — перед вами. Музику до цієї пісн: написав ще один відомий український композитор Я. Степовий.

(Звучить пісня «Зацвіла в долині червона калина»),

Шевченко — художник.

Сторінка присвячена ше одному таланту Шевченка.

Тарас наймитує. У вільний від роботи час читає і малює. А по закутках, шоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але хлопця не “окидає бажання знайти людину, яка б навчила ного малювати. Так він потрапляє до хлипківського маляра, який погоджується навчити хлопця малювати. Однак, пан Енгельгардт забирає його ло себе в Петербург, і Тарас стає козачком.

Учень.

Хоче малювати,

Прагне він до знань.

Та за це багато

Зазнає знущань.

Учениця.

Нишком він малює

Статуї в саду,

Вночі пише вірші

Про людську біду.

Зустріч у Петербурзі із земляком-художником Сошенком змінила долю Тараса. Він познайо­мився з художниками Брюлловим, Венеціановим, поетом Жуковським, які побачили великі здібності молодого художника і викупили його з неволі. І він виправдав їхні надії. У 1845 році закінчив Петербурзьку художню академію з двома срібними медалями і званням «вільного» художника. Шевченко малює портрети, картини, ілюстрації до своїх віршів. Ось подивіться. чудові картини залишив у спадок Тарас Шевченко.

(Діти розглядають альбом і картини Т.Г. Шев­ченка).

Народ про Шевченка.

У свій час, сам того не знаючи. Шевченко своєю поезією сотворив подвиг. Його лоетичне слово має чудодійну силу, воно любить ненавидить, воно плаче і сміється, воно радіє і сумує.

Його ім’я ми славимо у своїх розповідях, народом про нього складені прислів’я та приказки.

1-й учень. Хто із Шевченком знається, той розуму набирається.

2-й учень. Хто Шевченка прочитав, той багатий серцем став.

3-й учень. Шевченків «Кобзар» — для народу великий дар.

4-й учень. Ми Шевченка славить будем і ніколи не забудем.

5-й учень. Зайшовши до сусідів у будинок, я побачила прикрашений вишитим рушником портрет Шевченка. Він — як член сім’ї, як найдорожча людина.

6-й учень.

У нашій хаті на стіні

Висить портрет у рамі.

Він дуже рідний і мені,

І татові, і мамі.

Він стереже і хату, й нас,

Він знає наші болі.

Я добре знаю – це Тарас,

Що мучився в неволі.

Такий ріднесенький, дивись,

Він мов говорить з нами,

Він на портреті — мов живий,

Ось-ось і вийде з рами.

Шевченкові заповіти.

Всього 47 років прожив Т.Г. Шевченко. 24 з них був кріпаком, 10 — в засланні, і тільки 13 — на волі.

Він був сином мужика, а став володарем в царстві духа, він був самоуком, а вказав нові, світлі шляхи професорам і ученим. Тяжка доля не змогла перетворити в іржу золото його душі, стерти його любов до людей.

10 березня — день пам’яті Шевченка. Прошу всіх встати і вшанувати його пам’ять хвилиною мовчання.

Учитель.

Поховали… Тихесенько

Україна плаче.

Поховали дух великий

І серце гаряче.

Поховала наша мати

Найкращого Сина –

«Вічну пам’ять» заспівала

Уся Україна.

Любіть Україну, як любив її поет. Читайте його твори, і ваша мова буде багатою, чистою, чарівною, бо українська мова – одна з найкращих мов світу.

Учітеся, шануйте батьків, живіть у дружбі заповідав Шевченко.

(Звучить у грамзапису «Заповіт»).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *