“Село ти моє з білосніжними хатами…” (Всеукраїнська експедиція “Історія міст і сіл України”

 

Усі люди беруть участь

у відтворюванні історії,

таким чином, кожен із нас,

хоч самою незначною мірою,

повинен сприяти її красі

та не давати їй бути

занадто жахливою.

 

Ж.Леметр

 

Чи замислюєтесь Ви, дорогі друзі, про предків давнини, про своїх дідів і прадідів, які багато років тому  жили в цих мальовничих місцях? Якби земля могла говорити, вона б розповіла, що багато тисячоліть тому на цій землі росли буйні трави, на яких паслись дикі тварини. Високі соковиті трави під подихом вітру коливалися, як морські хвилі. Колосся трав били по обличчю, по руках, коли ти йшов по степу і ніби розповідали давню історію.

Томаківський край славиться багатьма балками та річками, багатими лісовими масивами, помірним кліматом. Дійдеш з Томаківки до місця, де тепер село Новий Мир, перед тобою відкриваються балка Усенкова і Глуха, а далі – широка квітуча долина. Саме тут, в глухих балках та квітучих долинах і розпочинається історія рідних нам сіл.

Село Глухе 

З 1921р. починається історія хутора Глухого, куди переселилися й отримали наділи селяни з с.Городище та Киргизи..  Першими переселенцями були Лисий Федір та Малий Мина. Через декілька років на хуторі вже було понад 40 господарств.

В 1928р. дрібні селянські господарства були об’єднані в колгосп «П’ятирічка» . Головою було обрано Буряка Василя Семеновича.  В 1930р. було відкрито школу, першими учнями якої були Козуб М., Кравченко М, Павленко Г, Дзень І., а вчителем – Сапунов К.Л. Тоді ж було організовано і піонерську організацію. Перед Великою Вітчизняною війною село стало невпізнаним – білосніжні хати, безкрайні поля та працьовиті люди. За часів війни окупанти перетворили школу в стайню, спалили все шкільне майно.

3 лютого 1944р.  радянські війська силами 1118 стрілецького полку, 333 першої стрілецької дивізії 6 армії визволили с.Глухе. Воїнам-визволителям рідного краю в с.Глухому побудовано пам’ятник.

Рідні землі вільні від окупації! Радість і горе поруч. Радість звільнення і господарське горе. Зруйновані ферми, відсутня техніка, тяглова сила, та населення не подає у розпач.

Ентузіазм, натхнення найшвидше відродити колгоспне виробництво панують серед односельців. Незважаючи на нестачу машин і робочих рук, колгоспники весною 1944р. засіяли зерновими культурами більше половини довоєнної посівної площі. Із року в рік підвищувалися врожаї. Трудовий подвиг скоро увінчався успіхом.

В 1955р. розпочалося будівництво нового приміщення Глухівської восьмирічки, під активним керівництвом директора школи Толюпи Андрія Кириловича. Була створена бригада добровольців-будівельників. Колектив учителів активно включився в безпосереднє будівництво школи. Кожен член колгоспу повинен був взяти участь в 3-4 недільниках на будівництві. В 1959р. біля школи було побудовано шкільний інтернат на 45 місць з їдальнею (сучасний дитячий садочок). Дещо пізніше  (1980р.) до школи добудували спортивний зал.

В 60-і роки в с.Глухе був родильний будинок, фельдшерсько-акушерський пункт, потім лікарська амбулаторія, а з 1967р. була організована Шевченківська дільнична лікарня на 15 ліжок.

В 1972р. була побудовано асфальтна дорога,  яка з’єднала с.Виводово  з с.Глухим.

В 70-80 роках  за голови Ганоченко Віктора Петровича та бригадира Кравченко Миколи Степановича колгосп «П’ятирічка»  досяг найбільшого розквіту. Тут були побудовані ферми для великої рогатої худоби, коней та кролів.

Село Шевченківка

Слід згадати і про село Шевченківка, що існувало на розлогій Усенковій балці. В довоєнний період воно було найбільшим серед прилеглих.

Велика Вітчизняна війна з перших днів показала високий патріотизм місцевого населення. Наші земляки визволяли Україну, Європу.

В післявоєнні роки працьовиті руки почали відроджувати село.

Згодом, завдяки зусиллям колгоспників «Авангард» землі та господарство почало відроджуватись. Тут працювала восьмирічна школа, лікарня, клуб. Головним сільськогосподарським направленням залишалося птахівництво. В 70-80 роки під керівництвом Земляченко Григорія Антоновича птахоферма завдяки новітнім інкубаторам  має потужне виробництво – за місяць збирають до 30 тисяч яєць.

У 80-ті роки село припинило своє існування. Марганецькі шахти, кар`эри по добуванню марганцю змусили жителів села виїхати в с.Виводово, Глухе, Долинське.

Село Долинське 

В 1922р. був заснований хутір Петрівський, який в 1962р. був перейменований в село Долинське. Щоб поліпшити добробут селян, полегшити їх тяжку працю, підвищити продуктивність сільськогосподарського виробництва і забезпечити легку промисловість сировиною, Компартія вирішила об`єднати дрібні господарства у колективні. Так у 1929р. був організований колгосп «Комінтерн».

У важкі післявоєнні роки колгоспи «Авангард», «П’ятирічка»  та «Комінтерн» були об’єднані в колгосп «Жовтень».  Основні зусилля того часу були направлені на технічне озброєння колгоспу.  В 1970-1972рр. в с.Долинське була побудована нова ферма, де в різний час налічувалося до 4 тисяч голів великої рогатої худоби,  та механізований тік з трьома лініями, кожна з яких  за годину могла переробити 20 тонн зерна. Ефективність виробництва поліпшилася після того, як в 1972-1973рр. уведено в дію Вищетарасівську зрошувальну систему на 2,5 тисячі гектар.

Колгосп «Жовтень» в 70-80 роки завдяки плідній праці колгоспників досяг високих результатів. Слід згадати Кислого Олександра Олександровича, бригадира, і Вітька Івана Григоровича – агронома, і Грінченко Лідію Омельянівну – завідуючу фермою. Для покращення умов праці під керівництвом Ганоченко Віктора Петровича будуються нові будинки для колгоспників, відкривається дитячий садочок, клуб та бібліотека.

Слід згадати і Томаківський сортовий участок, що базувався в селі Долинське. За участком закріплено 100 гектарів землі. Сортоучасток займається випробуванням зернових культур, маслинних і багаторічних трав. Із зернових культур головна увага приділяється головним культурам – озимій пшениці та кукурудзі. Крім випробування культур і сортів, сортоучасток вивчає різні агротехнічні прийоми.

До 1990р. колгоспники, переборюючи певні господарські труднощі, багато зробили, щоб зміцнити матеріальну базу колгоспу. Поліпшився і добробут колгоспників. Було побудовано 25 будинків для колгоспників. Прокладені асфальтні дороги до всіх населених пунктів колгоспу. Селяни мають автомашини, мотоцикли, телевізори.  Колгоспники неодноразово нагороджувалися почесними званнями, як то «Кращий механізатор району 1978р.», «Кращий працівник тваринництва 1978р.»; орденами («Трудова слава ІІІ ступеня», «Орден Леніна»), та медалями  – «За трудову доблесть» та «Трудова відзнака».

Період перебудови (1991-1996рр) негативно вплинув на розвиток сільського господарства, особливо на розвиток тваринництва. Уже в 1992р. різко зменшилося поголів`я великої рогатої худоби, свиней, овець. Незважаючи на скрутні часи, у господарстві більше як на 50 млрд. карбованців витрачено на ремонт, будівництво. Заплановано газифікувати с.Долинське та с.Глухе. Реконструйовано приміщення під олійницю в с.Долинське. Як там не було, а зарплату колгоспники одержували повністю і своєчасно. Надавалася допомога на похорони, у випадку хвороби людини, а також багатодітним сім’ям.

Скрутне економічне становище в державі та занепад сільського господарства призвели до того, що в 2002р. колгосп «Жовтень» розпався, а на його базі було створено ТОВ «Славутич».

Праця наших батьків та дідів залишиться в наших серцях. В с.Глухе й досі працює школа, дитячий садочок. Колектив вчителів, як і в 60-ті роки дбає про високі досягнення у навчанні. Учні виховного комплексу займають призові місця на районних олімпіадах, стають переможцями в різноманітних конкурсах.

Село ти моє з білосніжними хатами           Село моє рідне, тобі я вклоняюся

Стоїш над ставочком, купаєш зорю.          Душею і серцем з тобою завжди.

Чаруєш бузками, духмяними м`ятами,      До тебе я знову з дороги вертаюся,

Село найгарніше, Долинське моє.              На мене чекаєш, мов ненька моя.

Село світанкове до мене всміхнулося,        Село найрідніше, хлібами засіяне,

Все рідне мені, навіть в полі стерня.           Дитинством наснилось сьогодні мені.

Долинське в бузковім тумані проснулося.   Де вчився я в школі, ходив за науками.

В садочку вишневім співа пташеня.           І перше кохання зустрів навесні.

(Червона Я., учениця Глухівського НВК)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *