Єдиний урок мужності до Дня партизанської слави “Велич народного подвигу”

Єдиний урок мужності  «Мужність партизанська»

Мета: розширити знання учнів про партизанський рух в Україні; про героїв партизанського руху; розвивати образне мислення, артистичні здібності в декламуванні поезій; виховувати патріотичні почуття, гуманізм, любов до України, пошану до тих, хто боровся за батьківщину.

Обладнання: виставка книг, присвячена партизанському руху «Це треба не мертвим, це треба живим»;  на учительському столі –  свічка, воєнні атрибути, кетяги калини; на дошці записано епіграф:

 Ніхто не забутий.

 На попіл ніхто не згорів:

 Солдатські портрети

 На вишитих крилах пливуть…

 І доки є пам’ять в людей і живуть матері,

 Допоти й сини,

 Що спіткнулись об кулі, живуть!

Форма проведення: година пам’яті

Хід заняття

Казалось, было холодно цветам,

и от росы они слегка поблёкли.

Зарю, что шла по травам и кустам,

обшарили немецкие бинокли.

Цветок, в росинках весь, к цветку приник,

и пограничник протянул к ним руки.

А немцы, кончив кофе пить, в тот миг

влезали в танки, закрывали люки.

Такою все дышало тишиной,

что вся земля еще спала, казалось.

Кто знал, что между миром и войной

всего каких-то пять минут осталось!

 

 

 

Ведучий 1

Минають роки, відлітають у вічність. Вже більше 60 років пройшло з того моменту, коли замовкли останні постріли гармат, настала тиша, прийшов мир довгожданий, вистражданий, оплачений найвищою ціною людського життя.

Усе далі віддаляються від нас грізні і важкі роки Великої Вітчизняної війни, але не згасає пам’ять про тих, хто не шкодував своєї крові, свого життя.

 

Ведучий 2

 

Кожен з нас поділяє думку, втілену в словах: «Ніхто не забутий, ніщо не забуте, ніхто на попіл не згорів». Пам’ять про ті події багата історіями героїчних подвигів, і нам слід пишатися, що багато з них належать і нашим землякам.

 

Ведучий 1

 

У найтяжчий час для нашої Вітчизни, 22 червня 1941 року пішли на фронт тисячі солдат і матросів,  до лав добровольців ставало багато юнаків, які ледве закінчили школу. Багато з них  приписували собі роки, щоб потрапити на фронт. Але були й такі, хто в суворий воєнний час боровся з ворогами в глибокому тилу, не жаліючи крові й самого життя.

Свідомий збройний опір окупантам чинили громадяни України, які об’єднувались в партизанські загони і з’єднання, групи опору і  підпільні організації. Мирне населення бойкотувало накази окупаційної влади, ухилялось від роботи, зривало відновлення підприємств тощо.

 

Ведучий 2

 

З метою увічнення всенародної боротьби та вшанування подвигу партизанів і підпільників Президентом України, Леонідом Кучмою, 30 жовтня 2001 року було встановлено щорічне державне свято День партизанської слави, яке відзначається 22 вересня.

 

Це свято є найдорожчим для всіх добровільних учасників підпільно-партизанського руху в Україні в роки війни, воно яскраво відбиває і навіки утверджує непохитну волю, відважність кожного, хто в тилу ворога самовіддано захищав Батьківщину від німецько-фашистських загарбників.

 

 

Ведучий 1

 

Дуже складним і тяжким для партизанів і підпільників був початковий період війни, особливо в осінні і зимові місяці 1941. Жорстокий окупаційний режим, виключно люта зима, відсутність досвіду чинення збройного опору досвідченому і озброєному до зубів ворогу, недостатність зв’язку з радянським тилом, невиправдані витрати, яких зазнавали партизанські загони, – все це ускладнювало боротьбу з противником. Окремі партизанські загони внаслідок великих витрат переставали існувати, деякі розпадались або йшли у підпілля. Однак більшість із них витримала ці сурові випробування, загартувалась в боях, стала для ворога грізною силою.

 

Учень

Жди меня, и я вернусь.

Только очень жди,

Жди, когда наводят грусть

Желтые дожди,

Жди, когда снега метут,

Жди, когда жара,

Жди, когда других не ждут,

Позабыв вчера.

Жди, когда из дальних мест

Писем не придет,

Жди, когда уж надоест

Всем, кто вместе ждет.

Жди меня, и я вернусь,

Не желай добра

Всем, кто знает наизусть,

Что забыть пора.

Пусть поверят сын и мать

В то, что нет меня,

Пусть друзья устанут ждать,

Сядут у огня,

Выпьют горькое вино

На помин души…

Жди. И с ними заодно

Выпить не спеши.

Жди меня, и я вернусь,

Всем смертям назло.

Кто не ждал меня, тот пусть

Скажет: – Повезло.

Не понять, не ждавшим им,

Как среди огня

Ожиданием своим

Ты спасла меня.

Как я выжил, будем знать

Только мы с тобой,-

Просто ты умела ждать,

Как никто другой.

 

 

Ведучий 2.

 

Як свідчать архівні документи, уже в кінці 1941 року на окупованій німцями території України активно діяли 883 загони і з’єднання — близько 80 тисяч партизанів.

На початку 1943 року вже воювали з загарбниками 8 великих партизанських з’єднань, близько 900 партизанських загонів та більше тисячі диверсійно-розвідувальних груп.

 

Ведучий 1. Немеркнучою славою вкрили легендарні партизанські полководці і командири: Сидір Ковпак, Олексій Федоров, Олександр Сабуров, Микола Попудренко, Іван Боровик, Семен Руднєв, Володимир Дружинін, Петро Вершигора, Іван Бовкун, Василь Бегма та багато інших партизанських вожаків.

Всіх їх перелічити неможливо, адже тоді в Україні діяло 46 партизанських з’єднань, понад 2000 партизанських загонів. За час визволення України від окупації

у складі Українських партизанських формувань та в розвідувально-диверсійних групах нараховувалось 518 тисяч бійців.

 

Ведучий 2.

 

Вражають підтверджені архівними документами цифри втрат, завданих ворогу народними месниками під час окупації України: вбито понад 465 тисяч солдатів і офіцерів, пущено під укіс 5019 ешелонів, підірвано 1566 танків і бронемашин, 13535 автомобілів, виведено з ладу 820 гармат і мінометів, збито і знищено на землі 211 літаків, потоплено 105 пароплавів, барж і катерів, підірвано 607 залізничних та 1589 шосейних мостів, близько 2,6 тисячі промислово-виробничих об’єктів, розгромлено 411 гарнізонів, 56 штабів військових формувань.

 

Учень.

Все починалося з грому небесного,

Такого жорстокого, такого нечесного.

Із ненависного, злісного грому,

Який на світанку вигнав із дому….

А небо світле закрили чорні хрести!

Господи! Боже! Якщо ти є, захисти!..

Крізь руки у двір гусенята малі…

І кров на травиці… І кров на землі…

І шипить у ставку гаряче залізо,

І полум’я дике шугає над лісом…

І мама мовчазно- бліді, мов стіна…

І тато поволеньки кажуть: «Війна…»

 

 

Ведучий 1.

 

З відкриттям партизанського фронту у людей міцніла віра в нашу Перемогу, надихала їх на боротьбу з окупантами, не дозволяла зламатися під жорстоким терором фашистів.

Минула війна увела в ужиток таке поняття, як партизанський край.

 

Ведучий 2.

 

У цій жорстокій боротьбі зазнали значних втрат партизани і підпільники, їх родини, мирні громадяни України, які надавали допомогу своїм захисникам.

 

Учень.

Привели його на світанні

У багнюці всього, у крові

Захлиналися постріли дальні,

І дрижали бліді вартові.

Мов примари, гайдалися тіні,

На колисках скуйовджених віт.

І було партизану-хлопчині 

Вісімнадцять – не більше – літ.

 

Ведучий 1.

 

Від рук фашистських катів загинуло близько 80 тисяч підпільників. Не повернулись до своїх родин, до мирної праці більше 100 тисяч партизанів. Розстріляно, повішено, спалено і закопано в землю живими сотні тисяч громадян України, які допомагали партизанам і підпільникам.

250 населених пунктів України було спалено повністю або частково разом з жителями за участь у партизанському русі або надання допомоги партизанам.

Підпільно-партизанська діяльність в тилу ворога — це була тяжка, небезпечна робота. Кожен, хто свідомо обирав цей шлях, вже робив великий подвиг у своєму житті. Події тих літ боротьби з фашизмом ще досі нагадують про себе, згадуються ті буремні події, загиблі в боях друзі і однополчани.

 

Учень

Перед трагічною хвилиною мовчання

Словами говорити неможливо.

Оця хвилина більше нам розкаже,

Ніж тисячі, а чи мільйони слів.

Солдатів подвиг, про який сьогодні

 Дізнались ми, не вимовить словами,

А тільки серцем можна це сказати,

Але воно, на жаль, не має мови,

Лиш має біль.

 

Ведучий 2.

 

Ми ніколи не забудемо героїв партизанського руху. Вшануймо хвилиною мовчання пам’ять про тих, хто віддав своє життя за нашу рідну землю.

 

Ведучий 1.

 

Пам’ять… Вона нетлінна й вічна. Вона дивиться на нас зі старих фронтових фотографій, тих речей, які зберігають колишні партизани, і не дає потьмяніти жодній героїчній сторінці перемоги над фашизмом. А ми, молоде покоління, про їхні бойові подвиги, їхнє героїчне життя можемо дізнатися сьогодні тільки з їхніх розповідей, кінофільмів, творів художньої літератури.

 

Учень  

      За мене, за тебе, за всю Батьківщину,

      Хто фронтом звитяги йшов поруч з тобою,

       Боровся з фашизмом, тоді партизанив

       І ворога нищив героєм незнаним.

       Згадай їх усіх, замордованих, вбитих,

       І гідно живи їх життям недожитим!

 

Ведучий 2.

 

Наш обов’язок –  згадувати про них не тільки в свята, а кожного дня пам’ятати про тих, хто кував цю перемогу, хто загинув у цій страшній війні.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *