Виховна година “Запалимо свічку” (до 80 річниці Голодомору)

До 80 річниці Голодомору 1932-1933рр.

Виховна година «Запалимо свічку»

 

Мета: виховувати повагу до людей , які пережили складний період української історії;

виховувати громадську свідомість, співчуття.

 

“Пекельні цифри та слова,

у серці б’ють, неначе молот,

немов проклятий оживе,

рік тридцять третій.

Голод…Голод

У люті сталінській страшній

Тінь смерті шастала по стінах,

Сім мільйонів (Боже мій)

Не долічила Україна.

  1. Приспущеній прапор України з чорною стрічкою.
  2. На столі запалені свічки.
  3. Виставка книжок, плакатів, малюнків з теми.

Форма проведення: конференція.

Хід:   

Вступне слово вчителя:

Присвячуємо цей час подіям, які відбувались в 30-роках XX століття, а саме голоду 1932-1933 років, які отримали назву голодомор. В   словниках радянських часів немає тлумачення слова   ” голодомор”.   Є лексема ” голодомор” ,яка трактується як відсутність продуктів харчування у зв’язку з неврожаєм   або іншим стихійним лихом. З погляду граматики воно складається з із двох слів: ” голод”  і “морити”, буквально означає ” морити голодом людей”.

Повідомлення учнів про факти голодомору

1- учень:

Голодомор в Україні тривав 17 місяців (з квітня 1932 року по листопад 1933 року) За різними даними, загинули від 4 до 7 млн; Осіб.

2 – учень:

Навесні 1933-го від голоду вмирали 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже   25 тисяч – щодня.

3- учень:

Голод 1932-ЗЗрр, був штучним, оскільки того року в Україні був непоганий врожай, але влада СРСР різко підвищила плани заготівлі хліба. За невиконання плану  конфісковували продукти.

4- учень:

Иосиф Сталін вважав, що ” … національна проблема в Україні, в самій своїй суті, селянська проблема”. (Газета “Пролетарська правда ” від 22 січня 1930 року).

5 – учень:

Середня тривалість життя українців 1933 р. Становила 7,3 року в чоловіків 10,9 у жінок.

6 – учень:

23 січня 1933 р. Директивою ЦК ВКП (б) і РНК  СРСР українським селянам  заборонили покидати місця проживання.

Слово вчителя.

У 1932 р. погодні умови склалися сприятливі і хліб, слава Богу, вродив, українці, працьовиті люди, не полінувались зібрати його. Але становище у країні було катастрофічним. Тому партійно-державна верхівка під керівництвом Й. Сталіна прийняла холоднокровне рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна у хліборобній галузі. Люди чинили надзвичайний опір. На півдні, сході і в центрі України вирували справжнісінькі селянські війни – наші діди і бабусі з останніх сил захищали свій життєвий простір. Інформацію про голодомор 1932-33 років ретельно приховували, ув’язнюючи людей, які намагалися її поширю­вати. Тільки згодом дослідники приблизно підрахували, шо підчас голодомору загинуло від 5 до 10 мільйонів українських селян.

Учень: Дмитро Білоус «Ти кажеш, не було голодомору?»

Ти кажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели до тла?

Як навіть вариво виймали з печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору,-

Греби, нічого людям не лишай!

Хтож села, вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв!

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах…

А кажеш – не було голодомору!

   Вчитель. Люди пухли від голоду, вимирали цілі села.  Наступила голодна зима. Хліба не стало вже до Нового року. Голодуючі сім’ї їли кукурудзяні качани, стебла, просяне лушпиння, стручки акації, сушену солому, трави, гнилі кавуни і буряки, а також м’ясо домашніх тварин і дохлих коней. А тисячі пудів хліба пріли, гнили на сусідніх з голодуючими селами залізничних станціях та елеваторах під пильною охороною міліції та чекали відправки до інших країн в якості гуманітарної допомоги.

Учень. Нестерпне горе, біль і розпука матерів, які у відчаї страчували своїх дітей. Так, за спогадами очевидців, жінка помила дітей, натопила маковинням, закрила лядку, «і до ранку всі діти померли».

Учень.    А. Листопад «Остання колискова»

Спіте, дітки, спіте, любі.
І не просинайтесь!
Вже не буде мучить згуба.
Забере Вас пташка райська.
Спіте міцно, спіте, діти…
Янгол божий на порозі.
Вже не буде їсти хтітись.
І не будуть пухнуть нозі.
Спи, синочку, горе – паску.
Засинай, навіки, доню.
То моя остання ласка
З материнської долоні.
Натопила маковинням.
Затулила лядку й комин.
І в тумані темно – синім
Заспівала колискову.
Спіте міцно, спіте, діти…
Янгол божий на порозі……

Учень. Під кінець 1932  та на початку 1933 року селянство вже не мало ніяких харчів, а спеціальні загони забирали не лише останнє зерно, але і печений хліб, крупу, квасолю, картоплю, горох, насіння для сівби овочів, навіть насіння квітів.

Учень. А ось яким було меню того страшного лихоліття, завдяки якому українці виживали. Меню відтворене на основі спогадів свідків того старшного голоду:

Хліб, до складу якого були висівки проса та гречки, замішані на воді.

Відварена дерев’яна стружка, обспебена з барильця, в якому колись зберігалося сало.

Випарені в казанах старі кістки тварин, шкіряне взуття та підошви.

«Млинці» з кропиви, каша з іншого буряну.

Вчитель. Села вимирали тихо, благаючи хліба. Виснажені, напівживі жінки пекли перепічки, замішані на тирсі, товчених жолудях, ліщинових сережках. Та з кожним наступним днем ставало все скрутніше і голодніше.

Учень. 

Ось які спогади залишили очевидці:

Анастасія Максимівна Кучерук, жителька с. Судачівка Чуднівського р-ну Житомирської обл.: «На світі весна, а над селом надвисла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять на дво­рах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий жи­віт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, лиця майже нема, самі зуби зверху. Сидить дитина і чогось гойдається всім тілом: назад, вперед, скільки сидить, стільки й гойдається. І безко­нечна одна пісня напівголосом: їсти, їсти, їсти. Ні від кого не вимагаючи, а так, у простір, у світ — їсти, їсти, їсти…».

Учень: Петро Макарович Соловищук з села Луки Дашівського р-ну на Вінниччині: «Батько кладе на тачку моїх два брати 1 сестру, везе на цвинтар. Розгріб лопатою мамину могилу, розгор­нув рядно, поклав їх туди ж, до мами. Батько почав лопатою ки­дать землю в яму, а я собі руками. А тоді помер і батько… І так від моєї родини ніякого сліду — ні могили, ні хреста. Тільки імена».

Вчитель: Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об’єднувати всіх живих одним спогадом, однією печаллю, однією надією. Адже й нині живе у пам’яті народу прокляття тим, хто збиткувався над його долею і жит­тям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз’ятрені серця, болить душа, що звідала горе до краю.

Життя людське — найсокровенніший дар Божий, і кожне — дорожче над усі цін­ності земні й небесні, і кожне має зберегтися в пам’яті поколінь і нинішніх, і грядущих, бо ми люди. Ніколи не пізно… Покаятися і стати на шлях істини і любові, бо голоси мучеників із тридцять тре­тього, що померли насильницькою жахливою смертю, волають до на­ших сердець і розуму, щоб сказати пекуче слово правди.

Тому ми сьогодні згадуємо цю трагічну сторінку історії українсь­кого народу та даємо обіцянку пе­редати знане прийдешнім, щоб світла пам’ять спокутувала неспра­ведливе замовчування минулого.

 

Звучить пісня О. Білозір «Свіча». Діти виходять зі свічками в руках і шикуються у вигляді журавлиного ключа

 

Учень.

Їж, сину, хліб, та пам`ятай, щов ньому

Саме життя закладено людей.

І сонце українське, й звуки грому,

Мозольний труд і посмішка очей.

Їж, доню, хліб і не кидай додолу,

А підніми, коли не там лежить.

А як сідаєш, сину, мій до столу,

То пам`ятай, що хліб – це значить жить.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *