Технологія “Створення ситуації успіху”

   Технологія „Створення ситуації успіху” виробляє найціннішу людську якість – стійкість у боротьбі з життєвими труднощами.

  З педагогічної точки зору ситуація успіху – це таке цілеспрямоване, організоване поєднання умов, за яких створюється можливість досягти значних результатів у діяльності як окремо взятої особистості, так і колективу в цілому. Це результат продуманої та підготовленої стратегії і тактики вчителя, сім’ї.

Ситуація успіху – поєднання умов, які забезпечують успіх як результат цієї ситуації. Ситуація успіху – це те, що може організувати вчитель для успішного навчання учня і досягнення ним радості.

Стан неадекватного оптимізму – значна переоцінка своїх сил, можливостей. Може виникнути після низки успіхів, що дістали суспільне визнання.

Стан тривожного очікування – такий стан дитини, при якому вона перебуває в постійному пресі очікування події, невідомої за результатом. Він виникає не миттєво, а формується поступово, підсвідомо, в результаті постійного нашарування будь-яких невдач, конфліктів, попередити або швидко ліквідувати не вдається.

Успіх – це удача в діяльності, досягнення бажаних результатів, суспільне визнання особистості.

Технологія „Створення ситуації успіху” звучить у таких висловлюваннях педагога:

  • Це дуже важливо, і у тебе неодмінно вийде …
  • Саме ти і міг би зробити таку справу …
  • Починай же! Ти це добре зробиш! ..
  • Ось ця деталь (елемент, частина) вийшла дуже гарно! ..

Педагогічна технологія „Створення ситуації успіху” включає створення різноманітних видів радості, використання прийомів, за допомогою яких розгортають роботу з різними категоріями учнів.

У цій педагогічній технології учнів умовно поділяють на групи.

Категорія учнів „Надійні” – це школярі різного віку, які мають добрі здібності, сумлінно ставляться до виконання своїх обов’язків, активні у громадській роботі, самостійні, впевнені у собі, рівень їх домагань адекватний можливостям. У класі такі діти почуваються спокійно, впевнено, захищено. Взаємини у сім’ї, зазвичай, добрі.

У „Впевнених” – здібності можуть бути і вищими, ніж у „надійних”, але система не відлагоджена. Періоди підйому, злету змінюються розслабленням; спадом. Діти дуже емоційно реагують і на досягнення, і на поразки. У класі викликають симпатію і в однокласників, і у вчителів. Недоліки таких учнів: збої в роботі, швидке звикання до успіхів, переростання впевненості у самовпевненість. Ростуть такі діти у дружніх, дбайливих сім’ях.

Учні третьої категорії – „Невпевнені” – цілком успішні школярі, пізнавальні інтереси яких пов’язані, зазвичай, з навчанням. Мають добрі здібності і відповідально ставляться до справи, але невпевнені у своїх силах. Причинами можуть бути: занижена самооцінка, нестійкий настрій, складна атмосфера в сім’ї, епізодичні поразки тощо. Найбільш хворобливо такі діти реагують на упередженість вчителів і необ’єктивне оцінювання. Вибір прийомів роботи вчителя з учнем категорії „невпевнені” залежить і від особистості учня, і від стилю міжособистісних взаємин, і від конкретної ситуації.

„Зневірені”  мають непогану підготовку, здібності, успіхи в навчанні. Однак, після відчутої колись радості сподівань, що здійснилися, з різних причин втратили її. Причини відчаю: серія поразок, безтактність педагога, позиція в сім’ї (улюбленець –„попелюшка”). Педагогам слід знати, що чим менше у дитини надії на успіх, тим скоріше вона замикається у собі і виставляє щодалі більш глибокий захист проти втручання. Така дитина легко стає „ізгоєм” через свою вразливість, нестандартність, небажання змінювати свій світогляд. Основні прийоми в роботі з такими дітьми – створення ситуації успіху через виконання серії доступних доручень і завдань.

Треба правильно добирати слова, з якими ми звертаємось до дітей, щоб допомогти їм спрямувати думки та дії в потрібному ракурсі. Завжди стосовно дітей необхідно казати те, що ми бажаємо бачити, а не те, чому намагаємося запобігти.

Діти не можуть існувати, не відчуваючи уваги до себе, на підсвідомому рівні, це для них – найважливіший фактор життя.

Їм потрібна підтримка, захист, надійність, віра, любов. І тому вони постійно, на тому ж підсвідомому рівні, привертають до себе увагу як позитивними, так і негативними вчинками. Тому, наголошуючи час від часу на гарних якостях дитини, ми стимулюємо їх закріплення та розвиток як рис, характерних для цієї особистості.

Треба звертати увагу й на такий цікавий елемент властивості мозку, як „остання вербальна конструкція”. Тому слова, що вимовлені останніми, відразу набувають образного втілення, яке (на підсвідомому рівні) стає для мозку спонуканням до дії.

У розмові з дітьми ми завжди повинні після завершення спілкування акцентувати увагу на тому, що бажаємо бачити, а не на тому, від чого ми їх застерігаємо.

Наприклад, „..працюємо спокійно, врівноважено, щоб встигнути..”, а не „..не поспішайте, не галасуйте, не сперечайтеся, бо не встигнете…”; або „…тобі сьогодні не вистачає впевненості…”, а не „…ти відповів , як нездара…”. Щоб створити мотивацію на успішну діяльність, треба робити наголос на цьому: „..ви легко зрозумієте…”, „… сконцентруємо увагу, щоб краще засвоїти…”, „…ваші можливості необмежені…”, „…усі проблеми ми успішно подолаємо…”, „…ваша праця завжди плідна…”.

Великою стимулюючою силою, що сприяє розвитку особистості, спонукає до співпраці у навчальному та виховному процесах, є віра педагога у позитивні властивості дитини, її сили, її успішність, втілена на вербальному рівні.

Тому планую і проводжу заняття, в основі яких покладено принцип навчання у співпраці, цим самим надаю учням можливість досягнути високого рівня взаєморозуміння, взаємоспілкування, а також розвивати здібності працювати і навчатися самостійно:

  • Надаю можливість  школярам нести відповідальність за спільну діяльність.
  • Створюю ситуації, щоб діти працювали по черзі, слухали один одного і обмінювалися думками, матеріалами.
  • Організовую роботу дітей в групах, парах, для того, щоб вони отримували ширшу перспективу через обмін знаннями, ідеями, думками.
  • У класній кімнаті розміщую різні матеріали, що регулюють спільну роботу дітей.
  • Чітко формулюю вимоги до поведінки учнів при спільній діяльності, визначаю конкретні завдання, інструкції.
  • Адаптую матеріал і навчальні прийоми для того, щоб врахувати індивідуальні запити, інтереси та особливості дітей.
  • Використовую різні методи і наочність з метою задоволення потреб молодших школярів.

Робота над проблемою „Створення ситуації успіху в навчально-виховному процесі в класі” дає вчителю можливість удосконалювати внутрішній світ дитини, дає натхнення для постійної роботи над собою.

Батьки є партнерами і учасниками навчального процесу, ціную їхні ідеї та прислухаюся до них. Вони – мої перші помічники у створенні навчальної бази, в проведенні свят і прозаїчних буднях, разом з ними організовую навчально-виховний процес, вирішую проблеми, приймаю рішення. Бо ніхто інший не в змозі зробити те, на що здатна сім’я, яка розуміє всю міру своєї відповідальності за результат виховання дитини.

Дати дітям відчути радість праці, щастя успіху в навчанні, збудити в їхніх серцях почуття власної гідності – ось моє (наше) найперше завдання, бо успіх у навчанні – єдине джерело внутрішніх сил дитини, що породжує енергію для боротьби з труднощами, бажання вчитися.

 

 

 

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *